Поради батькам

Дитина - дзеркало родини:

як у краплі води відбивається сонце,

так у дітях відбивається моральна чистота матері і батька.

В. О. Сухомлинський

Чому наші діти так нудьгують у школі, не вміють чекати, легко розчаровуються та не мають справжніх друзів?

Я повністю погоджуюсь із цим вчительським посланням, що наші діти стають все гіршими і гіршими у багатьох аспектах. Я чую теж постійне послання від всіх вчителів, з якими спілкуюся. Дійсно, впродовж багатьох років моєї діяльності я бачила і продовжую бачити погіршення у соціальному, емоційному та академічному функціонуванні дітей, а також різке збільшення у складнощах у навчанні та інших діагнозах.

Сьогодні діти приходять до школи емоційно не готовими до навчання і в нашому сучасному житті існує багато факторів, які роблять в це свій внесок. Як нам відомо, мозок є пластичним. Використовуючи середовище, ми можемо зробити мозок «сильнішим» або «слабшим». Я щиро вірю, що, незважаючи на всі наші чудові винаходи, ми, на жаль, переформовуємо мозок наших дітей у неправильному напрямку. І ось чому:

1. Технології Використання технологічних досягнень як «безоплатної няні» є в дійсності зовсім не безплатним. Плата чекає вас відразу за рогом. Ми платимо нервовими системами наших дітей, їх увагою, і їх здатністю до віддаленої винагороди. У порівнянні із віртуальною реальністю буденне життя нудне. Коли діти приходять до класу, вони піддаються впливу людських голосів та адекватній візуальній стимуляції на противагу до бомбардування графічними вибухами і спеціальними ефектами, які використовуються для перегляду на екранах. Після годин віртуальної реальності, обробка інформації у класі стає надзвичайним викликом, оскільки їхній мозок звик до високих рівнів стимуляції, які існують у відео-іграх. Нездатність обробляти нижчі рівні стимуляції робить дітей уразливими перед академічними викликами. Технології також емоційно від’єднують нас від наших дітей та наших сімей.ЕМОЦІЙНА ДОСТУПНІСТЬ БАТЬКІВ Є ГОЛОВНОЮ ЖИВИЛЬНОЮ РЕЧОВИНОЮ ДЛЯ МОЗКУ ДИТИНИ.

На жаль, ми поступово позбавляємо наших дітей цієї речовини.

2. Діти отримують все, чого вони хочуть у той же момент як вони цього хочуть «Я голодний!» «Через секунду я під’їду до кафе для авто.» «Я пити хочу!» «Ось торговий автомат.» «Мені нудно!» «Візьми мій телефон!» Здатність до віддаленої винагороди є ключовим фактором у майбутньому успіху. У нас найкращі наміри – зробити наших дітей щасливими – але, нажаль, ми робимо їх щасливими на цей момент та нещасними у довгій перспективі. ЗДАТНІСТЬ ВІДКЛАДАТИ ВИНАГОРОДУ ОЗНАЧАЄ ВМІННЯ ДІЯТИ В УМОВАХ СТРЕСУ. Поступово наші діти все менше отримують інструментів для того, щоб справлятися хоч із невеликими стресорами, що, очевидно, стає величезною перепоною у їх житті. Нездатність до віддаленої винагороди часто помітна в класах, супермаркетах, ресторанах та іграшкових магазинах у ту хвилину, коли дитина чує «Ні.», оскільки батьки навчили мозок дитини відразу отримувати те, що хочеться.

3. Діти керують світом

«Мій син не любить овочі.» «Вона не любить рано лягати спати.» «Він не любить снідати.» «Вона не хоче обідат в школі».«Вона не любить іграшки, вона так гарно грається на своєму iPad-і.» «Він не хоче самостійно вдягатися.» Це те, що я постійно чую від батьків. З якого це часу діти вказують нам як їх ростити? Якщо ми залишимо все на їхній розсуд, то все, що вони робитимуть – це їстимуть макарони з сиром, та рогалики з вершковим сиром, дивитимуться телевізор, гратимуться на своїх планшетах і ніколи не лягатимуть спати. Що хорошого ми робимо для них, коли даємо їм те, чого вони ХОЧУТЬ, коли знаємо, що це не ДОБРЕ для них? Без належного харчування та якісного нічного сну наші діти приходять до школи роздратованими, тривожними та неуважними. На додачу, ми посилаємо їм неправильне послання. Вони навчаються того, що можуть робити все, що завгодно не робити те, чого вони робити не хочуть. Концепція «треба зробити» відсутня. Наприклад, якщо дитина хоче бути відмінником, їй треба важко навчатися. Якщо вона хоче бути успішним футболістом, їй треба тренуватися щодня. НАШІ ДІТИ ДУЖЕ ДОБРЕ ЗНАЮТЬ, ЧОГО ВОНИ ХОЧУТЬ, АЛЕ ДЛЯ НИХ НАСТАЮТЬ ДУЖЕ ВАЖКІ ЧАСИ, КОЛИ НЕОБХІДНО ЩОСЬ РОБИТИ ДЛЯ ДОСЯГНЕННЯ ЦИХ ЦІЛЕЙ. Результатом стають недосяжні цілі і це залишає дітей розчарованими.

4. Безкінечні веселощі

Ми створили для наших дітей штучний світ веселощів. Жодної хвилинки нудьги. В ту секунду, коли дитина заспокоюється, ми біжимо, щоб знову розважити її, оскільки інакше, ми почуваємось, наче не виконуємо наших батьківських обов’язків. Ми живемо в двох відокремлених світах. У них їхній «світ розваг», а у нас наш «світ роботи». Чому діти не допомагають нам на кухні чи з пранням білизни? Чому вони не прибирають своїх іграшок? Це базова рутинна робота, яка тренує мозок бути в робочому стані та працювати і в умовах «нудьги», що є таким же м’язом, від якого, зрештою, вимагають бути здатним до навчання у школі. Коли вони приходять до школи і настає час писати рукою, вони кажуть: «Я не можу. Це занадто важко. Надто нудно.» Чому? Тому що робочий м’яз не тренується у безкінечних веселощах. Він тренується працею.

5. Обмежена соціальна взаємодія

Ми всі – зайняті люди, тож даємо нашим дітям гаджети і теж їх «займаємо». Раніше діти гралися на вулиці, де у неструктурованому природному оточенні вони вивчали та відпрацьовували свої соціальні навички. На жаль, технології витіснили час, який дитина проводила на вулиці. Також, технологія зробила батьків менш доступними для соціальної взаємодії зі своїми дітьми. Очевидно, що діти відстають у розвитку… нянька-гаджет не обладнаний програмою розвитку соціальних навичок. Найуспішніші люди володіють розвиненими соціальними навичками. Це пріоритет!

Мозок схожий на м’яз, який тренується і перетреновується. Якщо ви хочете, щоб ваша дитина могла їздити на велосипеді, ви розвиваєте її здібності велосипедної їзди. Якщо ви хочете, щоб ваша дитина вміла чекати, ви вчите її терпінню. Якщо ви хочете, щоб ваша дитина змогла соціалізуватися, вам треба навчати її соціальних навичок. Ніякої різниці тут немає! ВИ МОЖЕТЕ ЗМІНИТИ ЖИТТЯ ВАШОЇ ДИТИНИ НА КРАЩЕ, ТРЕНУЮЧИ МОЗОК ВАШОЇ ДИТИНИ таким чином, щоб ваша дитина успішно функціонувала на соціальному, емоційному та академічному рівнях. І ось як:

1. Обмежте використання технологій і відновіть емоційний зв’язок зі своєю дитиною

· Дивуйте їх квітами, обмінюйтесь посмішками, лоскочіть їх, покладіть записку зі словами любові їм в рюкзак чи під подушку, здивуйте їх, забравши на обід протягом навчального дня у школі, потанцюйте разом, поповзайте разом, побийтеся подушками.

· Влаштовуйте сімейні обіди, вечори настільних ігор (подивіться список моїх улюблених настільних ігор в моєму попередньому пості), покатайтеся на велосипедах, сходіть на вечірню прогулянку з ручним ліхтарем.

2. Тренуйте здатність до віддаленої винагороди

· Примусьте їх чекати!!! Нормально провести час під гаслом «Мені нудно» – це перший крок до творчої діяльності.

· Поступово збільшуйте час між «я хочу» та «я отримую».

· Уникайте використання технологій в машині та в ресторанах та натомість навчіть їх чекати розмовляючи чи граючись.

· Обмежте постійні перекуси.

3. Не бійтеся встановлювати межі. Діти потребують меж, щоб рости щасливими та здоровими!!

· Складіть розклад для часу прийому їжі, сну, технологій.

· Подумайте, що КОРИСНО для них – а не проте, чого вони ХОЧУТЬ / НЕ ХОЧУТЬ. Пізніше вони подякують вам за це. Батьківство – це важка праця. Вам доведеться виявляти творчий підхід, щоб примусити їх робити те, що корисно для них, тому що, більшість часу, це буде зовсім не те, чого вони хочуть.

· Діти повинні снідати та споживати поживну їжу. Їм треба проводити час надворі і лягати спати в один і той же час, щоб наступного дня приходити до школи здатними до навчання!

· Перетворюйте речі, які вони не люблять робити чи пробувати у веселу, емоційно стимулюючу гру.

4. Навчайте своїх дітей займатися монотонною роботу з найперших років життя, оскільки це основа майбутньої «працездатності»

Складання білизни, прибирання іграшок, розпакування покупок, накривання на стіл, приготування обіду, розпакування обіднього пакунку, застилання ліжка.
Використовуйте творчий підхід. Спочатку робіть це стимулююче і весело, так, щоб їх мозок асоціював це з чимось позитивним.

5. Навчайте соціальним навичкам

Навчайте їх черговості, вмінню ділитися, програвати / перемагати, йти на компроміс, говорити люб’язності іншим, використовувати слова «будь-ласка» та «дякую».
З мого досвіду, діти змінюються в ту хвилину, коли батьки змінюють своє бачення батьківства. Допоможіть вашим дітям досягти успіху в житті, тренуючи та посилюючи їхній мозок – і чим скоріше, тим краще!

Єднаймося у своїх вимогах, якщо хочемо виховати хороших та успішних дітей!

Вчимо дитину писати

Навчаючи дитину калiграфiчно писати, необхiдно враховувати її iндивiдуальнi особливостi: нахили, особливостi зору (короткозорiсть, далекозорiсть), вiдхилення в моторицi (тремтiння пальцiв, посмикування руки пiд час письма i т. iн.).

• Кожне заняття починається з перевiрки правильностi сидiння дитини, положення ручки або олiвця в руцi, розмiщення зошита на партi або столiта його перемiщення пiд час письма. Це сприяє профiлактицi порушення постави i зору дитини, пiдвищенню працездатностi, формуванню правильного та швидкого письма.

• У процесi занять звертайте увагу на те, наскiльки чiтко дитина обводить контури фiгур, лiнiї вiзерункiв, малює i пише злiва направо.

• Пiд час роботи над написанням лiтер звернiть увагу дитини на елементарний склад букв, допоможiть їй видiляти найпростiшi графiчнi одиницi, проведiть ритмiчне прописування цих елементiв спочатку в повiтрi, а потiм за допомогою ручки.

• Орiєнтуйте маленьких школярiв на правильне з’єднання букв у складах, на дотримання нахилу пiд час написання букв i слiв.

• Навчайте дiтей писати чисто, без помарок, не заходити на поля, не обводити букви двiчi. Таке письмо сприятиме вихованню охайностi, працьовитостi, сумлiнностi та старанностi у виконаннi будь-якої роботи.

• Виконуючи з дитиною роботу з написання слiв, нагадуйте їй про лексичне значення слова та необхiднiсть дотримуватися правил орфографiї.

• Пам’ятайте: безперервне письмо не повинно тривати довше п’яти хвилин.

• Через кожнi 7 - 10 хвилин роботи з прописами необхiдно проводити фiзкультхвилинки тривалiстю 1,5 - 2 хвилини, а також спецiальнi пiдготовчi вправи для розвитку пальцiв, кистi, передплiччя руки.

• Формування графiчних навичок — процес складний i тривалий. Дитина, зображуючи найпростiшi елементи тiєї чи iншої букви, докладаї максимум зусиль, емоцiйно переживає свої невдачi. Тому необхiдно враховувати настрiй дитини, вчасно приходити їй на допомогу.

• Не забувайте похвалити дитину, заохотити її стараннiсть.

• Ваша постiйна увага, пiдтримка та активна допомога в оволодiннi навичками письма нададуть дитинi впевненостi у своїх силах i можливостях.

Як навчити дитину писати без помилок?

Чи потрібно сварити дитину за поганий почерк?

9 лайфхаків, як мотивувати дитину робити «домашку»

Інтернет-небезпека: поради вчителям і батькам для захисту учнів

Інтернет вже майже повсюди. І це добре, адже він справді чудовий помічник. Але інколи він перетворюється на небезпечний лабіринт, у якому можуть заблукати навіть дорослі, що вже говорити про дітей! Цим занепокоєні як батьки, так і вчителі, але щоб боротися з ворогом, треба добре знати його в обличчя. Давайте поговоримо про небезпеку для дітей в інтернеті та способи її уникнути.

читати тут

«Сходинки розуміння, або як краще любити свою дитину»

1. Значення батьків у розвитку особистості дитини переоцінити неможливо. Батьки складають перше оточення дитини, в якому вона здобуває важливий життєвий досвід, знання про себе і про світ. З батьківської подачі діти засвоюють поняття про Добро і Зло. Під впливом батьків формується основна структура особистості — система уявлень і ставлень до «Я» (себе), до людей, до світу, яка багато в чому визначає характер і поведінку людини.

Ставлення матері до своєї дитини, ще до її появи на світ, може вплинути на майбутній розвиток особистості. Коли дитина перебуває в утробі матері, між нею і мамою існує не тільки фізіологічний, а й психологічний зв'язок. Вона відчуває стани та ставлення матері, особливо ті, що пов'язані з нею: хоче вона її чи ні, любить чи ні. Вона відчуває також настрій мами: радість, страх, тривогу тощо. Багато з того, що дитина відчуває у внутрішньоутробному стані, відображається на її розвитку. Зрозуміло, що дитина, яку хотіли і любили ще до появи на світ, поводитиметься інакше, ніж та, на яку не звертали уваги і якій уже тоді доводилося захищатися від негативного впливу батьків і оточення.

Дитина народжується беззахисною, безпорадною і залежною. У неї немає ні здатності керувати собою, ні стійкості і сили зустріти життя. Єдиним орієнтиром, необхідним для формування образу самої себе і навколишнього світу, є ставлення до неї близьких, їхні реакції на неї. Вона приймає все, що адресує їй світ — чи то усмішка, ласкаве слово, чи незадоволений погляд, докір. Оскільки маленька людина не має слів для того, щоб оформити свої переживання. Її реакції на ставлення близьких виливаються в почуттях. Ці почуття «записуються» в її внутрішньому світі, поповнюють сховище даних про себе і про світ. Переживання перших років життя накладають відбиток на все подальше життя людини.

2. Якщо спілкування з батьками має позитивний емоційний фон, дитину люблять безумовно, приймають з усіма її «плюсами» і «мінусами», вона знає і відчуває це навіть тоді, коли батьки виказують невдо волення її поведінкою чи карають. У неї закладаєтьсі почуття цінності свого «Я», упевненості в собі. Доброзичливий до неї світ вона сприймає як безпечне і стабільне місце, а людей як надійних і дбайливих, з'являється почуття довіри до оточення. Упевненість і довіра допомагають малюкові виявляти себе, .ставати самим собою. Ставши дорослою, така дитина любитиме себе та інших, житиме в злагоді з собою і світом. -

Однак батьки можуть бути емоційно холодними, відчуженими, незрілими, ве здатними на любов або такими, що не надають їй значення. Відчуження й байдужість батьків породжують у дитини відчуття нікчемності, непотрібності, меншовартості. На основі цих переживань розвивається банальна тривога — почуття безпорадності й самотності в світі, який уявляється ворожим. Це почуття порушує правильне уявлення дитини про себе, закладає основу комплексу неповноцінності. У майбутньому вона, найімовірніше, виявлятиме або агресію, ворожість, авторитарність у ставленні до оточення, або плаксивість, залежність, нерішучість, відчуженість, закритість від людей.

Є сім'ї, в яких батьки буквально «загодовують» дитину любов'ю, оточують надмірною опікою, шануванням, захопленням, виконують найменші примхи. Приймаючи безмежну любов і відчуваючи свою надцінність незалежно від своїх реальних: якостей, дитина стає себелюбною, егоїстичною, вимогливою до інших, але не до себе. Виростаючи, вона виявляє «власницький» характер: інші повинні належати тільки ЇЙ, задовольняти тільки ЇЇ потреби, так само, як раніше це робили батьки.

3. У психології існує таке поняття як умовна любов, за якої дитина отримує ніжність і ласку як нагороду тоді, коли батьки нею задоволені. Дитину люблять «за щось», приймають тільки тоді, коли вона поводиться відповідно до вимог і очікувань батьків, коли слухняна і подає надії на успішне майбутнє. За таких умов дитина стикається з тим, що батьки цінують одні й відкидають інші прояви її особистості. Одним з несприятливих наслідків такого ставлення є установка: «Любов потрібно заслужити покірною поведінкою», яка в дорослої людини виявиться рисами конформності, залежності від інших, надмірною поступливістю. Така дитина пригнічує свою індивідуальність заради отримання визнання й любові інших людей, боїться сказати «ні», дозволяє іншим «експлуатувати» себе, оскільки вважає, що любити її можна лише за щось. Наприклад, за чуйність, за гарні оцінки чи за перемогу на спортивних змаганнях. Згодом у неї розвивається високий рівень тривожності через постійне прагнення догодити дорослим і «заслужити» їхню любов. Це разом із неможливістю відповідати часто завищеним вимогам дорослих формує комплекс неповноцінності, вразливість до зовнішніх впливів і, врешті-решт, життєву неуспішність. Отже, для досягнення позитивних результатів у вихованні батьки мають прагнути:

• пізнати свою дитину через увагу до неї, через зацікавлене емоційне спілкування з нею;

• полюбити її безумовною любов'ю, просто за те, що вона є, й не боятися виказувати свою любов;

• прагнути зрозуміти свою дитину, її потреби і проблеми, частіше розпитуючи про справи і сподівання;

• підтримувати ініціативи, допомагати дитині долати перешкоди на шляху її життєвої самореалізащї й розвитку.

48 ФРАЗ, ЯКІ ПОТРІБНО ГОВОРИТИ ДІТЯМ

Вони вселять у них віру та певність у вашій любові.
Іноді здається, що підтримати дитину можна тільки словами «молодець, добре!» Насправді таких слів куди більше. Саме вони допомагають дитині відчути, що ви її любите, розумієте і приймаєте.
Дитячий та сімейний психолог Катерина Кес уклала список фраз, які сприяють утвердженню дитини.

читати тут

6 СВІТІВ. ЯК ВИХОВУЮТЬ ДІТЕЙ У РІЗНИХ КРАЇНАХ?

Якою буде дитина, коли виросте? В якому світі вона житиме? Чи буде відповідати вимогам часу і чи зможе самостійно рухатися вперед? Батьків турбують ще десятки риторичних питань. Кожен хоче виховати своє чадо правильно. Однак і кожна культура по-іншому трактує правильне батьківство.Tvoemisto.tv зреферувало виступ із TED про те, як виховують дітей в Америці, Скандинавії, Азії, Нідерландах та Іспанії, а також розпитало фахівця в чому відмінність українського виховання. (читати тут)

Зневажлива поведінка дітей

Як виховати добру звичку?
Поради батькам.

Як оцінювати шкільні успіхи своїх дітей?

Батьки у взаєминах зі своїми дітьми мають зменшувати хворобливість їхніх переживань з приводу невдач, допомогти їм емоційно долати ситуації, пов’язані зі шкільними оцінками. Похвала їм необхідна, але треба вказати на помилки, неточності.

Як ставитися до шкільної оцінки в сім’ї? Як зробити так, щоб ваше ставлення позитивно впливало на вашу дитину, а не ще більше її пригнічувало?

Правило 1: заспокойтеся. Сконцентруйте свою увагу на диханні: один… два… десять… відчуйте спокій, рівновагу. Згадайте про свої колишні «успіхи». «постійте в черевиках» своєї рідненької дитини. А ось тепер можна починати розмову, а може… тільки послухати дитину, співчуваючи її бідам, а може… допомогти розібратися у складній теоремі, а може… Пам’ятайте, що спілкуватися в люті, роздратуванні – все одно, що включити в автомобілі «газ» і натиснути гальма.

Правило 2: не поспішайте. Старий, педагогічний одвічний гріх. Ми очікуємо від дитини всього і негайно. Ми вимагаємо негайних успіхів, іноді не отримуємо їх, але при цьому не уявляємо, як нашкодили. Нам потрібно, щоб дитина вчилася сьогодні добре, ми примушуємо її – вона вчиться, але стає зубрилкою і ненавидить навчання, школу, а може й… вас.

Правило 3: безумовна любов. Ви любите свою дитину не зважаючи на її успіхи в школі. Вона відчуває вашу любов, і це допомагає їй бути впевненою у собі і долати невдачі. А як же ставитися до невдач?... Вона вас засмучує і… все.

Правило 4: не бийте лежачого. Двійка, а для когось і четвірка – достатнє покарання, тому й не доцільно карати за одні й ті ж самі помилки. Дитина очікує від батьків не докорів, а спокійної допомоги.

Правило 5: щоб позбавити дитину недоліків, намагайтеся вибирати один – той, якого ви хочете позбутися найбільше, і говоріть тільки про нього.

Правило 6: вибирайте найголовніше, порадьтеся з дитиною, почніть з ліквідації най значущіших для самої дитини шкільних труднощів. Але якщо вас обох турбує, наприклад, швидкість читання, не вимагайте одночасно й виразності, й переказу.

Правило 7: - головне: хваліть – виконавця, критикуйте – виконання. Людина схильна сприймати будь-яку оцінку глобально, вважати, що оцінюють всю її особистість. У ваших силах допомогти відокремити оцінку її особистості від оцінки її роботи.

Правило 8: - найважче: оцінка має порівнювати сьогоднішні успіхи дитини з її особистими вчорашніми, а не тільки з державними нормами оцінювання та не успіхами сусіднього Івана.

Правило 9: не скупіться на похвалу, будуючи стосунки зі своєю дитиною, не орієнтуйтеся тільки на шкільні оцінки. Нема такого двієчника, котрого нема за що похвалити.

Правило 10: означає в морі помилок острівок успіху, на якому зможе триматися, вкорінюватися дитяча віра в себе та в успіх навчальних старань. Оцінювати дитячу працю потрібно індивідуально, тактовно. Саме за такої умови в дитини не виникне ні ілюзії повного успіху, ні відчуття цілковитої невдачі.

Правило11: ставте перед дитиною найбільш конкретні та реальні завдання, й вона спробує їх виконати. Не спокушайте дитину метою, якої не можливо досягти.

Правило 12: не рвіть останньої нитки. Досить часто дорослі вимагають: щоб зайнятися улюбленою справою, дитина повинна виправити свою успішність у навчанні. В ряді випадків така заборона має стимульний характер і справді спонукає дитину до навчання. Але найчастіше так буває, коли справи з навчанням не дуже запущені і до нього ще не втрачено інтересу. Якщо ж його вже нема, а в дитини є хобі, галузь живого інтересу, то її треба не забороняти, а всіляко підтримувати, бо це та ниточка, за яку можна витягнути дитину до активного життя в навчанні.

Для того щоб правила були ефективними, необхідно їх об’єднати: дитина має бути не об’єктом, а співучасником своєї оцінки. Її слід самостійно навчити оцінювати свої досягнення. вміння себе оцінювати є необхідним компонентом уміння вчитися – головного засобу подолання труднощів у навчанні.
Бажаю успіхів!

Битва за виконання домашніх завдань